Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

За участь у виданні «Русалки Дністрової» і зв'язки з культурними діячами слов'янського світу перебував під наглядом поліції і посаду священика зміг дістати лише 1842 р. Спочатку жив у с Микитинцях на Станіславщині, а з 1846-го у с Хмелевій на Чортківщині. Видав кілька етнографічних праць.

У 1867 р. за участь у Московській етнографічній виставці австрійський уряд звільнив Головацького з посади в університеті, і той виїхав до Росії. Не одержавши університетської кафедри, Головацький працював у археологічній комісії у Вільнюсі, займався етнографією та фольклористикою. Заходами О. Бодянського в 1878 р. було надруковано цінне чотиритомне зібрання «Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф. Головацким».

ДВА ВІНОЧКИ

Попід гаєм зелененьким

Чиста річка тече,

На яворі зелененькім

Соловій щебече;

Сидить дівча над річкою,

Два віночки ввила,

I ручкою біленькою

На воду пустила.

Один вінець з барвіночку

А другий з рутоньки

Один вінець козаченька,

Другий дівчиноньки.

Поплив вінок із барвінку

Вовня го сіпає,

А остався із рутоньки,

Бо берег спиняє…

«Поїхав мій козаченько

В далеку дорогу,

Мене лишив молоденьку

Самую небогу.

Вернись, вінку із барвінку,

Приплинь к береженьку!

Вернись, милий, з України,

Пристань ко серденьку!..

Коли ж, вінку із барвінку,

Сплинеш к береженьку?

Коли вернеш з України,

Милий козаченьку?»

Закувала зозуленька

В гаю в середині,

Аж ся стало страшно, сумно

Молодій дівчині:

«В Україні на могилі

Зацвіла калина,

Там лежить твій козаченько,

Бідна сиротина!

А коли ся води вернуть,

Що за сім літ вплили,

Тоді вернесь з України

Козачок твій милий!»

Миколо Устиянович

(1811–1885)

Народився у сім'ї бурмистра м. Миколаєва на Львівщині. У 1834–1838 pp. M. Устиянович учився у Львівській духовній семінарії. Висвятившись на священика, був адміністратором у с. Волкові біля Львова, а згодом переїхав на парафію у гірське село Славськ.

Репресії, що їх зазнали творці «Русалки Дністрової», насмішки недругів народної мови знесмілили молодого поета, і до 1846р. він майже нічого не писав. Тільки у 1848 р. Устиянович знову почав писати, став одним із ініціаторів скликання «Собору учених руських» у Львові, на сторінках українських газет помістив свої кращі поетичні і прозові твори: «Старий Єфрем», «Месть верховинця», «Страстний четвер».

У 1861 p. M. Устияновича обрали послом до крайового сейму. Відірваний від громадсько-культурного життя, обтяжений великою сім'єю, М. Устиянович останні двадцять років життя поступово згасав як письменник.

ВЕРХОВИНЕЦЬ

Верховино, світку ти наш!

Гей, як у тебе так мило!

Як ігри вод, плине ту час,

Свобідно, шумно, весело.

З верха на верх, а з бору в бір

З легкою в серці думкою,

В чересі кріс, в руках топір,

Буяє леґінь тобою.

Ей що ми там Поділя край!

Нам полонина Поділя,

А бори – степ, ялиця – май,

А звіра голос – весіля!

Не вабить нас баришів лесть,

Коби лиш порох та цівка,

У бога світ, у людей честь,

Та овець турма, сопівка.

Та коби пирс хребет із вод

І медвідь шибнув лісами,

Завіяв юг, заграв Бескид,

Черемош гукнув скалами:

То ми то час, то ми то піснь,

Молодче, ну же в розтвори!

Овечці сплав з кучерей пліснь

І далі, далі на гори!

Літом цілим, би ніч, би день,

Хлопці гуляють там наші;

Свобідна там вода, огень,

Довольно ліса і паші.

Там пан не клав ланцюгом меж,

Ворог не станув стопою;

Буйная там землі одеж,

Плекана пісней росою.

Там то бринить тромбети звук,

Щебече любо сопівка;

А як звіря завиє гук,

В челюсті плюне му цівка.

ПІСНЬ ОПРИШКІВ

Гей, братя опришки! Долийте горілки,

До ватри прикиньте ще дров;

Настрійте ми горло голоском сопілки,

А я вам співати готов.

Безпечні-смо, доки земля єсть зелена,

І листям вкриваєся ліс;

По гущах і корчах, де сосна звалена,

В галузях не знайде нас біс.

Як птицям свиріпим, так в скалах нам діри,

Спимо там спокійно до звізд;

Як сумрак найде гет на люди, на звіри,

Ми з наших вилазимо гнізд.

Барани з полонин дадуть нам печені,

Горілка на злую є страсть;

А грошей насиплють проїжджих кишені,

Поцілуя гуцулка нам дасть.

Бакуну принесем з угорськой границі,

Дігнати нас трудно конем;

Одежі дістанем з жидівськой крамниці

І жида до дверей приб'єм.

Де гори і бори, яруги скалисті,

Для наших там кріпость і дім;

Не страшний нам мадьяр, як маєм що їсти,

Сльота нам не страшна і грім.

Веселімся, братя, ще докиля можем,